Сучасні революції – це, перш за все, масові політичні демонстрації. І демонстративний момент у них не менш важливий, ніж власне момент застосування зброї. Інформаційні битви, в обов’язковому порядку, супроводжують революції і війни та успіхи в них, найчастіше, відіграють більшу роль, ніж перемоги на фронтах.
На думку Григорія Почепцова сьогодні в розвинених державах будь-яку дію неможливо провести без відповідної інформаційної підготовки, «війни повинні виглядати справедливими, ворог – найжорстокішим, власні воїни – справжніми героями». Канадський філософ і культуролог Маршалл Маклюен розробив «теорію засобів», яка полягає в тому, що нові інформаційні технології (друк, радіо, кіно, телебачення, Інтернет) призводять до змін парадигм сприйняття і розуміння людиною навколишнього світу. З цього випливає, що з кожним етапом розвитку технологій фактично змінюється й розуміння революції. В інформаційну епоху Марксистський “привид революції” дістав до кіберпростору.
Боротьба між політиками, дипломатією, спецслужбами і армією частково перенеслася з реального у віртуальне життя. Все більш широку популярність отримують різні соціальні мережі і, особливо, блогосфера. Ці майданчики створюють сприятливі умови для швидкого розповсюдження інформаційних хвиль серед широкої аудиторії, а психологічне сприйняття соціальних мереж, як “неформальних інформаційних каналів”, дозволяє інформації вкинутій через них мати статус “неофіційної” і володіє високим ступенем довіри одержувачів. Саме в Інтернеті, в соціальних мережах почалися об’єднання громадян, які згодом призвели до революційних процесів на Близькому Сході (Туніс, Єгипет, Ємен, Алжир та ін). Цим явищам було присвоєно назву «Твітерні революції». Зараз можна констатувати, що слаборозвинена Північна Африка явила світові новий тип революції. Соціальні мережі виступили каталізатором революційних настроїв. Залаштунками став правити Twitter, Facebook і інші аналогічні платформи. Революція в Єгипті з самого початку була організована через соціальні мережеві сервіси і створенням в них антиурядових груп, які закликали до найперших протестів у Каїрі. У мережі Facebook, через яку звучали антиурядові заклики, значилися сотні тисяч користувачів. Згодом влада заборонила єгиптянам доступ до мережі Facebook, Twitter мікроблогу, а пізніше повністю був відключений доступ в інтернет. Незважаючи на це користувачі Twitter і Facebook знайшли обхідні шляхи для продовження електронного спілкування, доки доступ не був відновлений.
Практична безконтрольність, легкість розміщення будь-якої інформації в Мережі, реальна анонімність джерела або ініціатора атаки, глобальне охоплення одержувачів і висока швидкість розповсюдження, дозволяють поширюватися революційним закликам набагато швидше, лідери заворушень отримали можливість при мінімальних витратах, у порівнянні з використанням традиційних засобів комунікації, поширювати свої заклики.
Однак, як зазначає дослідник Яніна Кувшинова рано говорити про північноафриканський демократичний прорив. “Наступною спільною проблемою стане розуміння того, що відсторонити авторитарного лідера від влади набагато легше, ніж побудувати новий, стабільний політичний порядок.”
Вплив соціальних мереж були помічені ще в 2009 році, коли уряд Ірану перекрив доступ до соціальних мереж після президентських виборів. А влада Китаю в червні того ж року перекрили доступ до Twitter перед роковинами подій на пекінській площі Тяньаньмень. Природно, всі ці події, а так само власні життєві проблеми почали гостро обговорюватися в соціальних мережах досить освіченого середовища жителів Північної Африки. Завдяки розвитку туризму та освіти, а також невеликим розмірам країн і відкритій місцевості, Інтернет став основним джерелом інформації для молодих людей. Спочатку з’явилися групи за інтересами, потім вони матеріалізувалися в натовп і вийшли на вулиці. Саме тому туніські і єгипетські події відрізнялють від подібних бунтів в Албанії, Грузії, Україні та Киргизії, відсутністю харизматичних лідерів, а також швидкістю самих революцій. Багатотисячні натовпи утворювалися протягом кількох годин.
І все ж не можна сказати, що справа тільки в Інтернеті. За даними ООН середній вік жителів Тунісу і Єгипту 21 і 24 роки, а зростаюче безробіття особливо серед молоді, низький рівень життя, жорстокість поліції і корупція – складають ту саму вибухову суміш, до якої потрібно просто піднести вогонь. Інтернет лише розпалив “полум’я революції”.